До вісімдесятиріччя президента Трампа
Дуже спокусливо поставити Трампу діагноз – пояснити його гротескну поведінку нарцисичним розладом особистості, або, у світлі останнього, лобно-скроневою деменцією. Обидва ці стани проявляються манією величі, але іронія полягає у тому, що Трамп набув величі бодай через те, що є президентом Сполучених Штатів. Тому обидва ці діагнози тут не пасують. Він дуже добре відповідає портретові нарциса – брак емпатії, переконаність у власній богообраності тощо. Але поза всякими сумнівами
Автор розмірковує над поведінкою Дональда Трампа, відкидаючи спроби діагностувати його нарцисичним розладом особистості чи лобно-скроневою деменцією, хоча він і демонструє риси нарциса. Натомість, наголошується на його здатності досягати успіху завдяки постійній брехні без докорів сумління, що є частиною ширшої соціальної патології. Ця патологія проявляється у тому, як такі особистості оточують себе прихвостнями та поширюють примітивну брехню, яка подобається тим, хто вірить у міф про "великого лідера". Особливо це помітно серед лідерів, які перебувають у похилому віці, що є поширеним явищем у політиці. Проблема не стільки в самому Трампі, скільки в соціальній системі, яка привела його до влади, та в боягузтві політиків, які не наважуються визнати його невідповідність посаді.
Стаття порушує важливі питання щодо психології лідерства, впливу віку на політичну ефективність та соціальних механізмів, що сприяють приходу до влади сумнівних особистостей.
📌 Kaynak
Bu özet Ukraine kaynağından otomatik derlenmiştir. Tamamı için orijinal habere gidin.
Orijinal haberi oku →