Експорт без експорту: чому Україні треба ухвалювати рішення зараз

Минулої осені українських виробників озброєння та військової техніки запевнили: відкритому експорту – бути. Відтоді держава анонсує різні форми міжнародної співпраці, інформує про напрацювання різних моделей експорту та запевняє у їхньому функціонуванні. Здавалося б, експорт відкритий - просто подавайте заявки. Та за нашими даними, більшість компаній-членів Технологічних Сил України (ТСУ), які подавали документи на отримання дозволу від Державної служби експортного контролю України (ДСЕК), у відповідь отримали відмову, здебільшого без пояснення причин. І це при тому, що в першому кварталі 2026 року 90% компаній-членів ТСУ вже мали запити на співпрацю від іноземних держав. Отже декларація намірів є – процедурної чіткості немає. Приватному виробнику зрозуміле бажання держави використати унікальні напрацювання національного оборонно-промислового комплексу (ОПК) для налагодження стратегічної взаємодії із партнерами в рамках інтеграції України в Євроатлантичну спільноту. Та такий процес має відбуватися швидко і без шкоди можливостям тут і зараз. Після анонсування перших контрактів в межах Build with Ukraine та можливостей національному виробнику озброєння та військової техніки (ОВТ) проявити себе на Близькому Сході в межах Drone Deals (екосистемних угод, які Україна підписує з державами-партнерами) увага українського ОПК природно прикута до розвитку декількох моделей експорту. Експорт цікавить і тих, хто тільки думає про вихід на глобальні ринки, і тих, хто отримував дозволи для виконання міжнародних домовленостей. У обох категорій одна проблема – відсутнє розуміння того, як працюють анонсовані експортні механізми. Виходить, що українська індустрія та зацікавлені у співпраці міжнародні партнери перебувають у незручно довгому очікуванні. Ситуація на ринку У світі розгортається новий цикл переозброєння. Глобальна нестабільність – і наша війна тут найбільш очевидний доказ – генерує зростаючий попит на ОВТ. За оцінками Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), у 2025 році глобальні витрати на оборону сягнули 2,88 трлн доларів, з тенденцією до зростання. Паралельно відбувається революція у військовій справі, і переписують її Сили оборони України разом із національним ОПК. Війна нового покоління спирається на роботизовані платформи — безпілотні літальні апарати (БпЛА) всіх класів, дрони-перехоплювачі, наземні й морські комплекси, радіоелектронна боротьба (РЕБ) — і саме там Україна як першопроходець має унікальну перевагу, включно із кращими тактиками їх застосування. Але поки ми зволікаємо з експортом, частина виробників йде з України, реєструючи юрособи в Європі, а західні компанії капіталізуються на нашому ж бойовому досвіді. Розроблені американцями дрони-перехоплювачі Merops AS3 – це сигнал, що нішу, яку могла б зайняти Україна на зовнішніх ринках, займають інші, причому продукцією, відтестованою в нашій війні. Те саме стосується чималої кількості європейських продуктів, перевірених на нашому полі бою, — тоді як українські виробники продовжують чекати працюючого експорту. Якщо мета держави перетворити оборонну індустрію на драйвер економіки тут і зараз та на сегмент економічної моделі України в майбутньому, то налагодження експорту має бути першочерговим пріоритетом. Затягування процесу, віддаляє країну від цієї мети. Читайте також: Більша кооперація з Україною в сфері ОПК як стратегія уникання війни Чому працюючий експорт – це питання виживання сектору Український ОПК за чотири роки виріс до приблизно 900 компаній і понад 300 тисяч людей. Сукупна спроможність виробляти ОВТ також зросла у 50 разів. Тоді як здатність держави й міжнародних партнерів законтрактувати продукцію в інтересах Сил оборони продовжує відставати від потенціалу виробників. Цей розрив сам не зникне: можливості партнерів нарощувати замовлення мають межі – і фінансові, і політичні. В результаті – незавантажені потужності, заморожений R&D (Research and Development ) , кадри, які йдуть, дефіцит обігових коштів. Для значної частини індустрії експорт – це питання виживання: він дозволяє реінвестувати виручку в потужності, розробки й кадри, тобто, зрештою, працює в інтересах України. Досвід Туреччини, Республіки Корея, Ізраїлю, Норвегії показує: ефективного національного ОПК без експорту не існує. Та сама ізраїльська модель безпеки – це сильний ОПК, який закриває потреби власної армії і водночас завойовує ринки. Перевага української продукції зараз – не лише у доведеній в бою ефективності, а й у пропорційній цій ефективності ціні. Саме це непокоїть традиційних важковаговиків, згадати, наприклад, неоднозначну заяву CEO Rheinmetall Арміна Паппергера. Про реальні бар'єри Дискусія про експорт крутиться навколо безпекових ризиків – витоку технологій, контролю кінцевого користувача. Ці ризики реальні, але частково переоцінені, бо ворог і так має доступ до більшості виробів з поля бою. Барʼєрами є і процедурні моменти. За даними опитуванн