"Поки ми живі – ніщо не остаточно". Як лейтенант Лешан створює серіал свого життя

В мирний час можна вважати себе ким завгодно – героєм, боягузом, воїном, пацифістом. Проте війна – редакторка безжальна. Без дозволу бере твій смартфон і в один клік знімає маски з аватарки в соцмережі, залишаючи сам на сам із собою справжнім. З журналістом Євгеном Лешаном в нульові ми працювали в одному виданні. Він виглядав як типовий ботан – окуляри з товстим склом, картаті сорочки, штани класичного крою. До того ж ще й захоплювався лівацьким активізмом. У порівнянні з сьогоденням середина нульових була часом відносно веганським. Найгостріші теми, що обговорювалися в суспільстві – розкол у "помаранчевій" команді , газові війни з Росією та локальні скандали навколо "Євробачення" . Припустити тоді, що Женя в картатій сорочці стане командиром мінометного взводу, було те саме, що сьогодні уявити день без повітряних тривог. Зараз Лешану 50, він ходив на війну тричі. Вперше в 2014-му – добровольцем. Про АТО писав дотепні есеї під псевдонімом-позивним Швейк. Женю тих часів – в пікселі з автоматом на Донеччині – зафіксував художник Давид Чичкан, який загине на фронті 2025-го. На картині Чичкана Лешан стоятиме серед інших бійців, чомусь єдиний без тактичної маски – з відкритим обличчям. Євген Лешан на передньому плані Картина Давида Чичкана "Антиавторитарні сили України" Діяти – значить жити Після АТО Женя повертатиметься на війну ще двічі. У 2022-му після важкого поранення ноги від мінометного обстрілу під Харковом він напише: " Лежу обличчям в траву, права нога якась неправильна і дуже болить. Ось ти який, повітряний підрив! Ось ти яке, осколкове поранення! Ти повний енергії й руху, наявними засобами робиш цей світ трохи кращим, а за мить – хробаком розпластався на землі, тобі дуже боляче, руки ватні, дихання якесь дивне, і взагалі… Бачте, як багато слів? Це я розшифровую, а тоді все вмістилося в сказане подумки "бля…"". Він лікуватиметься у Німеччині, кульгавості так і не позбудеться. Дружина та молодший син будуть поряд з ним весь час. Старший в перші дні повномасштабного вторгнення у свої 20 пішов до війська. Я навідаю колишнього колегу у шпиталі в Гамбурзі. Женя лежатиме у смішному медичному капелюсі, який контрастуватиме з його поглядом з металевим відблиском. Є кілька серій фотопортретів солдат часів війни у В'єтнамі, Афганістані, Іраку – до поїздки в гарячі точки і після повернення. Погляд "після" ще називають "поглядом на тисячу ярдів". По ньому фронтовики безпомилково впізнають своїх. Під час тодішньої розмови про вплив війни на людину Женя скаже: – Війна дає можливість проявити кращі якості, але не робить людей кращими. Від досвідчених воїнів я чув: не прикипай серцем до людини, бо ти можеш її втратити в будь-який момент і буде дуже хріново. Там ти постійно втрачаєш людей, з якими разом спав, їв, прикривав спину. Якщо ти не зачерствів душею, не відсторонився – психологічно не виживеш. Ти маєш сприймати втрати як належне. Тобі погано буде від цих втрат, але ти маєш відсторонитися. Маєш бути жорстким, безжальним, маєш ухвалювати рішення, які призведуть до смерті. Війна точно не зробила мене кращим. Я все більше замикаюсь в собі, мені все важче розмовляти з людьми. Я не думаю, що це вікові зміни. Це проблема пояснити іншим те, що я думаю, що я відчуваю, бо… Бо я не розумію, навіщо це треба. Він говоритиме рівно, спокійно, я буду дивитися на металеві стрижні та спиці апаратів зовнішньої фіксації, які стирчатимуть з його ноги. За вікном краєвид на мирне європейське місто здаватиметься ілюзією. Поряд стоятиме крапельниця, через прозору колбу якої беззвучно крапатиме рідина, завдаючи ритм нашій розмові. Я спитаю про диво на війні, адже багато чула таких розповідей. – Я матеріаліст, в дива не вірю, – відповість Женя. – Світ достатньо хаотичний, щоб в ньому було багато випадковостей з купою факторів, які ми не можемо врахувати. Певні екзистенційні моменти були, коли я вперше потрапив під обстріли в 2015 році – ще й не було куди закопатися. І от ти лежиш просто на землі, абсолютно беззахисний і гадаєш зачепить тебе осколком чи не зачепить. Це було цікаве переживання. В червні 2022-го я вже під тими обстрілами бігав. Боявся звісно, бо це страшно. Але одна справа, коли ти боїшся і страх тебе паралізує, а інша, коли розумієш, як діяти. Діяти – значить жити. Ти не живеш, поки боїшся. Євген Лешан: На війні треба прийняти той факт, що смерть може статися, і діяти Всі фото: Олександр Чекменьов Після повернення з АТО Лешан готувався до майбутнього – пройшов навчання на офіцера у Національному університеті оборони. На той момент він вже добре розумів: на "нулі" твої досягнення у мирному житті не мають жодного значення. Людина оцінюється виключно за тим, як вона копає, чи ділиться водою і чи не втече під час обстрілу. – Мене багато хто може дратувати в цивільному житті, – Женя поправляє крапельницю, де залишилось зовсім мало рідини. – Але якби умовно я був в одному окопі з мудаком, який голосно слухає погану музику, має ог